РЕФОРМА МЕДИЧНОГО
ОБСЛУГОВУВАННЯ
Проблеми
Незважаючи на проголошені Конституцією України принципи, система охорони здоров'я не
забезпечує рівного безкоштовного доступу населення до якісних медичних послуг. Це виявляється в наступному:
– низька
якість медичних послуг.
Очікувана тривалість
життя населення України складає 68,2 року, що в середньому на 10 років
нижче, ніж у країнах ЄС. Коефіцієнт дитячої смертності в 2,5 разу
вищий, ніж у «старих»
країнах ЄС. Рівень передчасної смертності втричі перевищує аналогічний у
країнах ЄС рівень смертності від туберкульозу – в 20 разів вищий;
– нерівний
доступ до послуг охорони здоров'я. Бідні верстви населення страждають через відсутність можливості
одержання необхідної медичної допомоги. Відомча
медицина (з обмеженим доступом) ускладнює досягнення мети рівного доступу. Існують диспропорції з доступу до медичних послуг на рівні
міських і сільських територій.
Високим є тягар
особистих витрат населення на послуги охорони здоров'я. Згідно з даними офіційної
статистики витрат населення перевищують третину від загального обсягу
фінансування галузі (40%
у 2008 р.) і
здійснюються безпосередньо під час одержання медичних послуг.
Причинами виникнення зазначених проблем є:
– відсутність зв'язку між якістю отриманих медичних послуг й
видатками на її фінансування, а також відсутність мотивації медичних кадрів до
якісної праці;
– низький рівень профілактики й частки первинної
медико-санітарної допомоги у структурі медичних послуг;
– неефективне використання бюджетних коштів на охорону здоров'я.
На 100 тис. населення в Україні припадає 5,6 лікарень, тоді як у ЄС-10 цей
показник – 2,6; кількість ліжко-місць в Україні – 868 на 100 тис. населення, а
в ЄС-10 – 644; кількість лікарів на 100 тис. населення в Україні – 302, у ЄС-10
– 261. 86% бюджетних коштів, що виділяється на охорону здоров'я, йде на
утримання медичних закладів та оплату лікарів;
– дублювання медичних послуг на різних рівнях надання медичної
допомоги, відсутність механізму управління потоками пацієнтів на різних рівнях
надання медичних послуг;
– низька самостійність медичних закладів при використанні
фінансових ресурсів.
Мета та завдання
Головною метою реформи медичної сфери є поліпшення здоров'я
населення, забезпечення рівного й справедливого доступу всіх членів суспільства
до медичних послуг належної якості.
Для досягнення цього поставлено такі завдання:
– підвищити якість медичних послуг;
– підвищити доступність медичних послуг;
– поліпшити ефективність державного фінансування;
– створити стимули для здорового способу життя населення й
здорових умов праці.
Здійснення реформ у бюджетній моделі фінансування охорони
здоров'я України дозволить підготувати умови для переходу до страхової моделі
(соціального медичного страхування).
Необхідні кроки
Для підвищення якості медичних послуг необхідно забезпечити:
– перехід до закупівлі державою послуг у закладів охорони
здоров'я на контрактній основі. Закупівля обладнання й інших
матеріально-технічних засобів здійснюватиметься у тому числі і за рахунок
цільових бюджетних програм;
– повсюдне впровадження клінічних протоколів;
– розроблення системи індикаторів якості роботи медичних
закладів, створення незалежних центрів оцінювання якості медичних послуг;
– зміна системи оплати праці медичних працівників за рахунок
виділення двох складників: постійного (на основі єдиної тарифної сітки),
змінного – залежно від обсягу і якості наданої медичної допомоги;
Підвищення доступності медичних послуг досягатиметься таким
чином:
– чітке структурне розмежування первинного, вторинного й
третинного рівнів медичної допомоги в нормативних актах;
– структурна реорганізація сфери шляхом створення центрів
первинної медикосанітарної допомоги, госпітальних округів з урахуванням радіуса
доставляння пацієнтів;
– розвиток інституту сімейного лікаря на основі зміцнення ролі
первинної медичної допомоги;
– підтримка розвитку приватного сектору медичних послуг,
забезпечення доступу до державного фінансування на конкурсній основі.
Для поліпшення ефективності фінансування сектору охорони
здоров'я необхідними є:
– скорочення 4-рівневої системи фінансування до 2-ох, 3-ох
рівнів на основі об'єднання фінансових ресурсів: для первинної
медико-санітарної допомоги – на районному й міському рівнях, для вторинної й
третинної – на обласному (для державних спеціалізованих центрів і клінік НДІ –
на державному);
– зміна адміністрування видатків медичних закладів на основі
розроблення й впровадження єдиної
методики розрахунків медичних послуг, формування системи єдиних національних
тарифів, переходу від кошторисного фінансування до самостійного перерозподілу
коштів (глобальний бюджет);
На первинному рівні – оплата за кількість осіб, які мешкають у
межах певної території; на вторинному, третинному залежно від обсягів,
структури і якості наданої медичної допомоги. Медичні заклади з правами
юридичної особи, до складу яких входять амбулаторії загальної практики/сімейної
медицини та ФАПи, що забезпечують надання первинної лікарської та долікарської
допомоги населенню окремого сільського району або міста з кількістю населення
від 30 до 100 тис. осіб.
Функціональне об'єднання кількох адміністративно-територіальних
одиниць, населення яких забезпечено вторинною медичною допомогою з боку
комплексу медичних закладів, що спеціалізуються залежно від інтенсивності
наданої допомоги.
– підвищення частки первинної медичної допомоги в загальному
обсязі фінансування медичних послуг, стимулювання проведення профілактичних
заходів.
Створення стимулів для здорового способу життя населення:
– перехід до міжвідомчих і міжсекторальних програм формування
здорового способу життя й програм здорових умов праці;
– створення умов для здорового способу життя населення за
допомогою розвитку інфраструктури для занять масовим спортом та активного
відпочинку;
– підвищення акцизів на алкоголь і тютюнові вироби зі
спрямуванням їх до спеціального фонду державного бюджету з подальшим
використанням для фінансування заходів охорони здоров'я.
Підготовка умов для переходу на страхову модель охорони здоров'я
(систему соціального медичного страхування) буде забезпечена за рахунок
досягнення фінансової стійкості медичних закладів, оптимізації їх мережі,
збільшення самостійності керівників медичних закладів щодо управління
фінансовими коштами, підвищення конкуренції у системі охорони здоров'я.
Етапи реформи
I етап
(до кінця 2010 р.):
– внесення змін до Бюджетного кодексу, Закону України «Про
засади законодавства про охорону здоров'я» та прийняття Закону України «Про
лікувально-профілактичні заклади й медичне обслуговування населення», що
забезпечують:
□ об'єднання коштів на надання первинної медико-санітарної
допомоги на рівні району або міста, на надання вторинної (спеціалізованої) і
швидкої медичної допомоги на обласному рівні, для надання третинної
(високоспеціалізованої високотехнологічної) допомоги – на обласному й
державному рівнях;
□ перерозподіл фінансування на користь первинної медичної
допомоги й профілактичної медицини;
□ перехід від бюджетного фінансування комунальних і державних
лікувально-профілактичних установ на кошторисній основі до контрактної форми;
– перегляд умов ліцензування медичної практики, акредитації
медичних закладів і атестації медичного персоналу. Створення незалежних центрів
(агентств) оцінювання відповідності медичних установ ліцензійним і
акредитаційним вимогам.
II етап
(до кінця 2012 р.):
– проведення з 2011 р. апробації пропонованих змін на 2-ох
пілотних регіонах;
– розроблення комплексу законодавчих і нормативних документів
для формування оптимальної територіальної мережі медичних закладів, створення
госпітальних округів, оплати праці медичного персоналу, виходячи з обсягу та
якості виконаної роботи;
– розроблення й прийняття комплексної програми «Здорова нація».
III етап
(до кінця 2014 р.):
– переведення усіх медичних закладів на систему контрактних
відносин між замовником і постачальником медичних послуг;
– запровадження єдиної методики розрахунків вартості медичних
послуг, що оплачуються державою;
– підготовка до запровадження обов'язкового соціального
медичного страхування.
Індикатори успіху:
– зниження
загального коефіцієнта дитячої смертності до 6,5 %;
– зниження
коефіцієнта материнської смертності до 13 %;
– зниження
передчасної смертності на 25 %;
– зниження
смертності від туберкульозу на 30 %;
– підвищення в
загальній чисельності лікарів частки лікарів загальної практики з 4% до 8-10 %;
– скорочення частки
домогосподарств, у яких протягом року хто-небудь з членів при потребі не зміг
одержати медичну допомогу, придбати ліки й медичне приладдя (з 20% в 2009 р. до
3 %);
– скорочення частки
тіньових платежів у системі медичного обслуговування з 10-
15% до 5-7 %.
| 